Чому ми вживаємо слово «Республіка», а не слово «Держава».

Конотація, загальне сприйняття слова «Держава» наразі пов’язане із насильством і нешанобливим ставленням до народу^[1]. Поняття «Держава» асоціюється із самодержцями, імперіями, державниками і держимордами. Загальний настрій поняття держави стоїть в опозиції до народу. Народ нічого доброго від держави не чекає і хоче мати з нею якомога менше справ, якщо це, звичайно, не дерибан державних коштів.

З іншого боку, люди чекають рішень, допомоги, пенсій від «Держави», як від якогось зовнішнього чинника, який ніяк не пов’язаний з тими самими людьми. Люди настільки усуваються від організації власного суспільного життя, що сприймають державу, як щось чуже, що винне їм якісь блага.

Слово «Республіка» означає «Спільна справа». Кожному у республіці знайдеться діяльність, максимально наближена до душі. Принаймні на те саме ця, просвітницька Республіка і створюється. Вищі принципи такої Республіки описані у духовних та історичних джерелах, а наша задача – наповнити ці принципи практичними діями відповідно до ситуації. Спільна справа є спільною. Система має будуватися так, щоб кожен в межах своїх можливостей і прав міг допомагати функціонуванню спільної справи. Не лише податками, які, до речі, легко можна красти, а й суспільною працею, прийняттям відповідних місцевих рішень, забезпеченням прозорості, контролю та інформуванню на всіх ланках.

Забезпечувати захист своїх базових прав на місцях і у делегованих інституціях. Все це маємо робити ми з вами, свідомо приділяючи цьому свій час та зусилля. Вимогливість до місцевих лідерів та інституцій під силу спільноті. А щоб спільнота стала організованою, системною – потрібне навчання, освіта і прозорі правила, які зрозумілі кожному без юристів. Ота базова освіта якраз і є наріжним каменем Просвітницької Республіки. Хто освічений у цих базових принципах – може приймати участь в управлінні та прийнятті рішень, а хто не хоче освічуватися – тому отключім ґаз. Той не має приймати суспільні рішення.

Відмовляючись від слова «Держава», ми відмовляємося від зв’язку нашої свідомості із усім насильницьким, протинародним, яке тяглося до нас із попередніх історичних часів.

У стосунку до України, ми не відмовляємося від України. Навпаки, ми наголошуємо, що Україна може стати нашою спільною справою і багато в чому вона таки стала, завдячуючи війні. То невже ми будемо настільки тупі, що лише війною нас можна буде залучити до спільної справи упорядкування власного суспільного життя?

1. Це та інші оціночні судження винесені виключно з власного досвіду автора, його спілкування із ближнім і дальнім колами однодумців та байдужих людей. Автор не наводить результатів офіційних чи неофіційних досліджень. Лиш одне є більш-менш очевидним: етимологія слова «Держава», та історична канва застосування цього слова. Редколегія закликає Вас позначити своє ставлення до цих тверджень автора, дуже бажано, аргументоване в коментарях. ↑