Уявіть собі підлітка 12-14 років. Яке його бачення світу? Які прагнення? Чи здатен підліток такого віку подбати за своє власне життя й розвиток самостійно?

У розмовах із багатьма дуже розумними людьми, а також із книжок, я часто зустрічав оцінку психологічного віку нації, народу, населення радянської країни. Цей вік коливається в межах 12-14 років. До речі, поведінкові моделі та вроджені інстинкти кота, за моїми спостереженнями, нагадують дитину віком 5-6 років.

Так от. 12-14 років. Деякі психологи вважають, що після майдану наш народ став дорослішати. Десь 16-17 років^[1]. Але повернімося до початку. Підліток. Чи здатен він сам упоратися із своїм життям ефективно? Ну, 50 на 50, мабуть. Але найімовірніше, він підпаде під вплив більш досвідченої, психологічно зрілої людини. Бо мавпування авторитетів закладено в нашу програму розвитку.

Як ми обираємо лідерів – очевидно. Як ми ставимося до облаштування власного суспільного життя – очевидно. Всім начхати. Чому тоді дивуємося, що вумні люди займаються облаштуванням нашого суспільного життя, на яке ми демонстративно начхали?

У нещодавньому інтервʼю Алакх Ніранджан констатував, що Україна втрачає свій суверенітет^[2], хоча й виграє війну. В якому сенсі втрачає суверенітет? В сенсі правлячих еліт. Тепер еліти будуть не наші. Та чи це погано? Якби то були москалі, то було б точно погано. Бо саме проти московського управління повставали ми у Майдан і йшли воювати у 2022. А тепер у нас альтернативи небагато. Американський і Британський впливи. Не європейський, то це майже очевидно. Чи добре це для Українського народу? Наразі, моя думка – так. Добре. Допоки власні еліти не виросли, краще хтось розумний іззовні, на фоні могутнього народу, який вже не дозволить (молюся) плювати собі в кашу. Як кажуть наші мудрі діди: краще з розумним загубити, ніж з дурним знайти.

Що ж нам робити?

Дорослішати. А саме: брати на себе відповідальність за організацію і функціонування суспільства. Перестати бути інфантильним і покладатися на «Президента», «Царя», ще когось. Брати у свої руки шматочок суспільної праці тут і зараз. Будь-що, що надихає: прибрати у дворі, посадити дерево, врізати замок у двері під’їзду, організуватися на парковці коло будинку, та просто посміхатися своїм сусідам і знати їх поіменно. Зустрічатися, разом пити каву, грати у футбол, або просто спілкуватися по-сусідськи. Щоб уявляти хто є хто, хто чим дихає, хто чим надихається. Щоб знати – хто найкращий, коли прийде час делегувати суддю, або лідера нагору, до відповідальності за спільноту.

Друзі! Рецепти є! Досвід є. В тому числі позитивний. Можемо навчатися і рости вгору, на спільну дію! А мета спільної дії дуже вдало визначена у концепції Республіки і це, насправді, величезна удача і благословіння, що хтось взявся до цієї праці і довів її до нашої свідомості. Можуть бути варіанти, може бути різне втілення, але спільна мета виглядає дуже правильною. Принаймні для Вас, якщо вже Ви це читаєте ☺

Дитяче світосприйняття Української нації нікуди не подінеться. Природньо, українці мають свіжий погляд на життя, потяг до творчості у всіх напрямках, практикують взаємодопомогу. У нас є все для успіху!

1. https://nv.ua/ukr/opinion/psihologichniy-vik-yak-ukrajincyam-perezhiti-svoji-travmi-svitlana-royz-ostanni-novini-50068745.html ↑
2. https://www.youtube.com/live/L9WBlnbGTzo?si=iegLVilkSJQ1qRCW&t=753 ↑